TY - JOUR AU - Shkodina, A.D. PY - 2021/11/16 Y2 - 2024/03/29 TI - ВПЛИВ МЕЛАТОНІНУ НА БОЛЬОВИЙ СИНДРОМ ПРИ ПОРУШЕННІ ПІЗНЬОЇ ФАЗИ СНУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХВОРОБОЮ ПАРКІНСОНА JF - Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії JA - Act. Probl. of the Modern Med. VL - 21 IS - 3 SE - КЛІНІЧНА ТА ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА DO - 10.31718/2077-1096.21.3.111 UR - https://visnyk-umsa.com.ua/index.php/journal/article/view/496 SP - 111-116 AB - Хвороба Паркінсона – захворювання, що характеризується переважно ураженням нейронів чорної субстанції та інших структур мозку та проявляється моторними і немоторними симптомами. У пацієнтів з хворобою Паркінсона, які отримували дофамінергічну терапію визначали більш пізній початок сну, що асоціюють з розвитком синдромом пізньої фази сну. Розлад пізньої фази сну характеризується стійкою затримкою циркадного ритму, що обумовлює відтермінування бажаного часу засинання та прокидання. Відповідно до клінічних настанов для лікування порушення пізньої фази сну показано призначення екзогенного мелатоніну. Поряд з цим повідомляється про його анальгезуючі властивості. У той же час відмічається циркадна регуляція коливань трансмісії больових відчуттів за участю і периферичної, і центральної сигналізації. Зокрема, двосторонній зв’язок між ноцицептивною системою та циркадним ритмом організму людини обумовлює можливість взаємного впливу між цими системами. Однак невивченим залишається питання щодо впливу на больовий синдром лікування розладів циркадного ритму, зокрема синдрому пізньої фази сну, з використанням мелатоніну при наявності супутньої патології, що постає актуальним питанням для пацієнтів з хворобою Паркінсона. Мета дослідження – порівняти зміни суб’єктивного сприйняття больового синдрому у пацієнтів з хворобою Паркінсона при синдромі пізньої фази сну, що отримували лікування з використанням мелатоніну або немедикаментозний підхід. Нами проведено проспективне дослідження, яке включало 48 пацієнтів з хворобою Паркінсона. Розлади циркадного ритму діагностували згідно з критеріями Міжнародної класифікації розладів сну-3. Діагностику синдрому пізньої фазу сну проводили на підставі клінічного інтерв’ю, заповнення щоденника сну та добової термометрії протягом 7 днів. Обстежених пацієнтів було розподілено на 2 групи відповідно до обраного методу лікування: група 1 – пацієнти з хворобою Паркінсона та порушенням пізньої фази сну, що отримували лікування мелатоніном; група 2 – пацієнти з хворобою Паркінсона та порушенням пізньої фази сну, що отримували лише загальні рекомендації щодо поліпшення якості сну та добового функціонування без медикаментозного втручання. Для оцінки тяжкості клінічного стану пацієнтів використовували Уніфіковану шкалу оцінки хвороби Паркінсона. Інтенсивність больового синдрому оцінювали за візуально-аналоговою шкалою. Для аналізу суб’єктивних переживань больового синдрому було використано опитувальник Мак-Ґілла. Пацієнтам групи 1 призначали препарат мелатоніну по 1 таблетці у дозі 3 мг о 22:00. Особи групи 2 отримували загальні рекомендації щодо графіку циклів сну-неспання, світлового режиму та гігієни сну. У пацієнтів з хворобою Паркінсона та розладом пізньої фази сну встановлено наявність больового синдрому легкого та помірного ступеню вираженості. Лікування розладу пізньої фази сну у пацієнтів з хворобою Паркінсона знижує інтенсивність та модальність больового синдрому, що може обумовлюватися покращенням функціонування низхідної системи модуляції болю та відновленням ритмічності експресії генів внутрішнього годинника. Застосування мелатоніну у складі комплексного підходу до терапії розладу циркадного ритму сприяє зменшенню сенсорних відчуттів та афективних переживань спричинених болем, що вказує на потенціальний антиноцицептивний ефект мелатоніну при лікуванні циркадних порушень. ER -