TY - JOUR AU - Piddubna, O. O. PY - 2020/12/30 Y2 - 2024/03/28 TI - КЛІНІКО-НЕВРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА РІВЕНЬ АУТОАНТИТІЛ ДО НЕЙРОСПЕЦИФІЧНИХ АНТИГЕНІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ГЕМОБЛАСТОЗИ JF - Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії JA - Act. Probl. of the Modern Med. VL - 20 IS - 4 SE - КЛІНІЧНА ТА ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА DO - 10.31718/2077-1096.20.4.83 UR - https://visnyk-umsa.com.ua/index.php/journal/article/view/348 SP - 83-87 AB - Мета дослідження. Визначити рівень аутоантитіл до нейроспецифічних антигенів та їх зв’язок з клінічними проявами ураженням нервової системи при хронінчих гемобластозах. Матеріали та методи. Було обстежено 86 пацієнтів з хронічними гемобластозами, яких було розподілено на 3 групи: група 1 – пацієнти із хронічним лімфолейкозом (n=30), група 2 – хворі на хронічний мієлолейкоз (n=30), група 3 – пацієнти із множинною мієломою (n=26). У якості контрольної групи було обрано 21 пацієнта неврологічного стаціонару без імунологічних та гематологічних порушень. У пацієнтів із хронічними гемобластозами вивчали анамнестичні дані щодо наявності клінічного діагнозу ураження нервової системи до та після моменту встановлення онкогематологічного діагнозу. Також було проведене повне неврологічне обстеження хворих на хронічні гемобластози з визначенням основних неврологічних синдромів. В периферійній крові визначали рівень аутоантитіл до нейроспецифічних антигенів методом імуноферментного аналізу. Рівень циркулюючих імунних комплексів визначали за методом селективної преципітації комплексів антиген-антитіло. Результати дослідження підлягали статистичному аналізу, який проводили за допомогою програмного забезпечення Microsoft Excel 2019 та IBM SPSS Statistics 26.0. Отримані дані обробляли методами описової статистики. Результати дослідження. Виявлено, що у пацієнтів із хронічним лімфолейкозом статистично значимо частіше розвивається енцефалопатія (70%) і радикулопатія (40%). Для пацієнтів із хронічним мієлолейкозом характерний розвиток енцефалопатії (43%) і полінейропатії (20%). Розвиток множинної мієломи статистично значимо супроводжується появою радикулопатії (50%) і полінейропатії (53%). Висновок. Ураження нервової системи є досить частим і патогенетично обґрунтованим наслідком при хронічних гемобластозах. Розвиток вторинної енцефалопатії при хронічному лімфолейкозі може бути наслідком паранеопластичного синдрому за рахунок надлишкової продукції цитокінів та активаторів плазміногену. Переважання радикулопатії при хронічному мієлолейкозі можливо достовірно пояснити високим ступенем вираженості проліферативного синдрому зі схильністю до виникнення локалізованих хлором, які можуть компримувати відповідні корінці периферичних нервів. Однак, периферичні ураження нервової системи більш характерні для пацієнтів із множинною мієломою, що може бути обумовлено гіперпарапротеїнемією в поєднанні з хіміотерапевтичних лікуванням основного захворювання. Поряд з цим хронічний лімфолейкоз і хронічний мієлоолейкоз викликають підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів. Імунологічні зміни вказують на значні ураження нервових волокон і досить швидке руйнування нейронів при всіх формах хронічних гемобластозів. ER -